«Я ВПЕВНИВСЯ, ЩО НЕМАЄ НІЧОГО НЕМОЖЛИВОГО». УЧИТЕЛЬ ФІЗКУЛЬТУРИ МАКСИМ РУБЕЛЬ ПРО БАСКЕТБОЛ, ШКОЛУ ТА ПОЇЗДКУ В АМЕРИКУ


    Про що можна говорити з учителем фізкультури? Про все на світі. Особливо тоді, коли він любить дітей і свою роботу, трепетно ставиться до спорту, бо й сам колись був гравцем Вищої ліги українського баскетболу. Максима Рубеля цінують не лише в Полтаві: минулого року він побував в Америці за програмою баскетбольного обміну і переміг у програмі від Фонду братів Кличків. ЗМІСТ поспілкувався з Максимом Вікторовичем про баскетбол у його житті, вчительство та про відвагу мріяти.


Про себе

Зараз мені 47 років. Я працюю вчителем Полтавської школи № 29, викладаю фізичну культуру учням 1–11 класів – як хлопцям, так і дівчатам.
Свою педагогічну кар’єру я розпочав у 1994 році: 4 роки працював викладачем Полтавського педагогічного інституту ім. Короленка на кафедрі фізичного виховання. Тоді нам по 6 місяців не виплачували зарплату, тому я пішов працювати в іншу галузь, де на той момент були якісь перспективи. Працював і в приватних структурах.
Після того, як харківська компанія закрила свою полтавську філію, яку я очолював, повернувся до педагогічної діяльності: викладав в інституті й вів баскетбольний гурток у школі.
Потім Кабмін прийняв постанову, за якою вчитель повинен мати педагогічну освіту. Тому в 2011 році я вступив до педагогічного університету, закінчив його заочно й останні десять років працюю в школі № 29. У жодній іншій школі я не працював, ця – моя улюблена. Я до неї прийшов у 1979 році в перший клас, закінчив її, а повернувся вже як учитель.
У цій же школі працює і моя дружина. Вона викладає англійську мову. Цікаво, що коли я викладав у педінституті, вона там училася. Потім ми познайомилися вдруге й одружилися.

https://zmist.pl.ua/news/ya-vpevnivsya-shcho-nemaje-nichogo-nemozhlivogo-uchitel-fizkulturi-maksim-rubel-pro-basketbol-shkolu-ta-pojizdku-v-ameriku?fbclid=IwAR258gA4Pu6n2lVlxvQdW-Ad90GUFH0TVlS9onSYx4Wq-blz-sg4LXyzfEU